Де єсть добрі люди, там і правда буде, а де кривда буде, там добра не буде.
Тема. Де єсть добрі люди, там і правда буде,
А де кривда буде, там добра не буде.
Мета:ознайомити школярів з книжко Т. Шевченка «Буквар південноруський», історією написання ,виховувати загальнолюдські моральні цінності, бажання творити милосердя, викликати бажання молитися.
Обладнання: портрет Шевченка, книга «Буквар південноруський», вишиті рушники, скатертина, Біблія.
Зміст заходу
Ведучий. Першим до нас приходить слово. З колисковою материнською піснею, тихою казкою, доброю ласкою. «Мама, тато, льоля, киця,» - лепече дитина. Які дивні перші двоскладові слова! А потім знання з словесності поширюються. Дитина спинається на ноги, пізнає за день десятки нових слів, звучних та красивих: сонечко, квітка, казка, пісня, хліб, сіль, вода, трава. З кожним словом світ ширшає, розкриває свої принадні обрії. Світ – мов казка. І пізнаємо його ми за допомогою слова…
Саме воно здатне переносити і передавати величезний обсяг інформації з минулого у сьогодення і з сьогодення у прийдешнє. У слові – інтелект і розум народу, його прагнення; з нього починається і закінчується духовне життя людини. «Слово стало тілом і оселилося між нами, повне благодаті й істини», - читаємо у Біблії.
Учень.
Споконвіку було Слово,
Й було Слово у Бога.
Й було Богом святе Слово, -
Все постало із Нього.
І життя було в Ньому
Й життя стало Світлом,
Для вселюдського огрому
В темряві розквітлим.
Помагай же слову, Боже,
Із пітьмою в серці,
Щоб жило, правдиве й гоже,
У людському серці.
Учениця.
Слова, слова… Вони в собі всі різні
Тривожні й тихі, радісні й сумні;
Є терпеливі, є жорстокі й грізні,
Лукаві й чесні, мудрі і смішні…
Не грайся словом. Є святі слова,
Що матері з доріг вертають сина
Спіши до неї доки ще жива,
Допоки розум і допоки сила.
Знайом те слово – вічне і живе.
За часом час нам світ перестилає.
Минуще все. Лиш слово не мине
І та любов, що смертю смерть долає.
Д.Білоус
Ведучий. Силу слова розумів і наш великий український письменник Т. Г. Шевченко. Слово поета росло з рахманного чорнозему пісні і думи, з глибинного кореня народу і первісної чистоти духу. І доказом цього є не тільки відомий всім «Кобзар», а й маловідома книжка Т. Шевченка «Буквар південноруському », виданий у 1861 р.
Сторінки цієї книги стануть темою нашого сьогоднішнього уроку християнської моралі, тому що слова цієї книжки є святими словами. І перші вірші «Букваря», які Т. Шевченко назвав складами (бо саме на склади і поділено слова) є доказом цього.
Учні.
Чи є що лучче, краще в світі,
Як укупі жити
З братом добрим добро певне
Познать, не ділити.
Помолюся Господеві
Серцем одиноким
І на злих моїх погляну
Незлим моїм оком
Спаси мене, помолюся
І віспою знову,-
Твої блага чистим серцем
Псалмом тихим, новим.
Господь любить свої люди,
Любить, не оставить
Дожидає, поки правда
Перед ними стане.
Ведучий.Як і кожен «Буквар», шевченкова книжка починається із вивчення азбуки. Вона трохи відмінна від сучасної, але за нею криється зміст текстів, які так необхідні нашим сучасникам.
ХХІ ст. тільки-но почалося, і тому характеризувати його ще немає змісту. А якщо повернутися до попереднього – ХХ, то можемо з впевненістю сказати, що воно принципово відрізняється від попередніх. Апокаліптичним вважалося ХІV століття, століття страшних пошестей, чуми та мору. Мор косив народи. Але для решти вцілілих залишалися багатства землі і чисті води, там не було примари екологічної катастрофи і не було такого знедуховлення людини.
Мор косив народи, змінювались людські покоління, людські поняття, але не було такого жахливого духовного спустошення. Не було кризи людини, що розтратила цінності, задля яких варто жити. З’явилося ошукане покоління, в якому багато хто ні в що не вірить, нікого не любить і нічого не хоче. Людина втратила дарований Богом мир душі. Тепер ця спустошена і розчавлена душа хоче чимось затамувати розпалену спрагу. Але дар життя – це і дар оновлення. І хоч як би скалічений був чоловік, його можна і треба лікувати – в надії повернути йому подобу Божу. Тайна творіння несе в собі тайну воскресіння…
Христос приносив скрізь любов і надію. Його вітанням було: «Мир вам». Мир –це примирення з Богом і його заповідями. Мир – це життя за принципом добра і справедливості. Мир – це прийняття Бога всім серцем, вією душею, всіма помислами. Поза цим розмова про мир – лицемірство.
Тому, торкаючись цієї азбуки, мені хочеться всім вам сказати «Мир вам» і продовжити урок «Молитвою абетковою», яка була створена ще у ІХ ст. старослов’янською мовою, написана акровіршем і нині звучить у перекладі Д.Білоуса.
Учні
Аз молюся цим до Тебе,
Боже мій, що створив на світі
Видимі й невидимі істоти,
Господи, пошли Свого на мене
Духа ,щоб зродив у серці Слово,
Єже буде для добра всім сущим
Животворна Мудрістю Твоєю
Затверди Закон – ясний світильник
І дорогу праведного Слова,
Й рід слов’янський сподоби хрещений,
Кротких тих,котрі людьми Твоїм
Ласкою твоєю нареклися,
Милості вони твоєї просять
Най дай, Боже, всемогутнє Слово,
Отче, Сину й Найсвятіший Духу,-
Прагнучи од Тебе допомоги,
Руки піднесу свої до неба:
Силу й мудрість дай Твою черпати,
Тільки ж Ти даєш снагу достойним,
Упаси нас, Боже, од спокуси,
Фараонської важкої злоби,
Херувимську мисль подай і розум.
Царю наш Небесний, хочу славить
Чудеса Твої предивні, вічні,
Шестикральної снаги спізнати,
Щедро діло, Вчителем твориме,
Юному й похилому доступне,
Язиком новим хвалу воздати
і Отцю , і Сину, і Святому Духу
і нині, і прісно, і на віки вічні
Д.Білоуса
Ведучий.Як бачимо даний акровірш – це своєрідна молитва. Молитва в «Букварі » Шевченка займає значне місце. Розділ так і називається. Молитва в житті людини відіграє важливу роль. Це наша розмова з Богом. Коли ми віримо у цю молитву, молимося щиро наші слова будуть почутими. Це розумів і Тарас Шевченко, тому у «Букварі південноруському» є окремий розділ під назвою «Милитви». А починається розділ такими словами:
«Ісус Христос, син Божий Святим Духом воплощенний од пречистої діви Марії, научав людей беззаконних слову правди і любові, єдиному святому закону. Люди беззаконнії не йняли віри його іскренному святому слову і розп’яли його на хресті як уособника і богохульника. Апостоли, святії ученики його, рознесли по всій землі слово правди і любові і його святую молитву.»
Молитва «Отче наш»( спів)
Ведучий .«Ширилось і ширилось святе слово Христове на опоганеній землі,- продовжує Шевченко. – Огнем і кровію людською очистилося, як злато в горнилі, теє святеє Божеє слово, але своїм тихим, ясним світлом тойді ж осліпило очі людей поганих; знайшлися лжевчителі і лжепророки . Тойді, в 315 році по воплощенії сина Божого, в городі Нікеї зібрались пресвітери і єпископи, ревнителі святої Христової заповіді, і одностайне, однодушне написали християнам символ віри. Символом віри називають коротке і точне викладення всіх істин християнської віри. Весь символ віри складається із 12 членів в кожному з них – особлива істина, або догма нашої віри.
Молитва «Вірую»
Ведучий. Далі йде мова про виникнення келій і монастирів.
«Беззаконня і неправда вкралися знову в душу людськую, і Правоучителі сховалися в дебрі й вертепи; побудували собі скити, келії і святії монастирі; і в своєму святому пристанищі молились;й іноді подавали святеє правди слово беззаконним темним людям. Тойді, коло 372 року, в тихій своїй келії озвався за словом Христове Едеський диякон Єфрем Сірін і, повчаючи людей в церкві і на вулиці, як заповідь Христову передав нам свою святую молитву.
Ведучий. Ніби підсумком сказаного звучать у Букварі слова Шевченка:
Де єсть добрі люди,
Там і правда буде,
А де кривда буде,
Там добра не буде.
А на підтвердження своїх слів автор поміщує цитату з Біблії:
«Як хто каже: «Я Бога люблю», та ненавидить брата свого, той неправдомовець »
Отже потрібно знати не тільки молитви, а потрібно жити за законами Біблії, бути добрими, милосердними, не заздрити іншим, бути правдивими, поважати батька і матір, жити в мирі і злагоді. Доказом цього є народні думи, які Т. Шевченко поміщає у своєму «Букварі».
«Думи про пирятинського поповича Олексія»
«Дума про Марусю Богуславку»
Народні прислів’я, які завершують книжку, є також повчальними:
Учні:
Брехнею увесь світ пройдеш – та назад не вернешся.
Казав пан: кожух дам – та й слово його тепле.
Ледачому животові - і пироги вадять.
З брехні не перуть, та віри билин не ймуть.
Багато панів – а на греблю й нікому.
Біблійні проповіді стали еталоном моралі. Ось послухаймо:
Учні
Як би тобі, доню, в світі не було,
Не скупись ніколи людям на добро.
Бо і так доволі хтось насіяв зла,
Холонуть душі наші без тепла.
Забувають діти мову матерів,
Глянь, від того болю світ аж посірів.
Стогне від розпуки зранена земля,
І сивіти стала матінка моя.
Не дуріте самі себе,
Учітесь, читайте
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь.
Бо хто матір забуває,
Того Бог карає,
Того діти цураються,
В хату не пускають.
Чужі люди проганяють
І немає злому
На всій землі безконечній
Веселого дому.
Не зобидь ні старця, ні дитину,
Поділись останнім сухарем.
Тільки раз ми на землі живем.
У могилу не бери провину
Зло нічого не дає, крім зла,
Вмій прощати, як прощає мати.
За добро добром спіши воздати,-
Мудрість завше доброю була.
Витри піт солоний із чола
І трудись, забувши про утому,
Бо людина ціниться по тому,
Чи вона зробила, що могла.
Скільки сил у неї вистачало,
Щоб на світі більше щастя стало.
Т.Шевченко
Ведучий. А коли б ми, діти, звернулися до роману О. Гончара «Собор», там би ми прочитали: «Бережіть собори душ людських». А далі слова іншого персонажа, ніби роз’яснення попередніх слів:
«Дорожіть днем – ось що я вам скажу, молоді! Дорожіть миттю, секундою! Живіть так, щоб встигли зоставити слід після себе путящий. Живе не той, хто чадить. Живе – хто іскрить. Знайте, що всі ми станемо перед судом будущим, а перед тим судом ніякий володар, ніякий найбільший руйнач не переважить посліднього муляра… Зоставте ж слід… Не бляшанку з-під шпротів, покинуту на Скарбному, не купу сміття,а таке, щоб людей радувало – близьких і далеких… Дорожіть, дорожіть миттю, синочки!»
Всі ці слова, ці повчання деколи стають приводом не тільки до відтворення відомої молитви, а й створення власної: поєднання одного й другого, як в «Букварі» Шевченка.
(Учень читає власний вірш)
Промінчик сонця стука у віконце,
Хоч вітер награє мелодію сумну.
Розпочинаєм новий день і я, і сонце,
Тож відкриваю перед Богом душу я свою
Моя молитва лине крізь тумани
У височінь до неба й лиш Йому
Подяку шлю за тата і за маму,
І за сестричку, що спить в ліжку своєму
Молюсь за вчителів, що в школі нас чекають,
За друзів, що за партою сидять.
Молюсь за всіх і Господа благаю:
«Пошли нам, Боже, благодать».
Молюсь за мудрість, щоб зумів навчатись,
І за любов, щоб розділити на усіх,
І за терпіння, щоби зло міг зупиняти,
Великодушність, щоб прощати міг.
Із миром Божим я встаю з молитви,
Я знаю, не торкнеться мене гріх.
І не боюсь я ні спокус, ні битви
Моя молитва – це мій оберіг.
Р. Литвин